IN RE 199 Сергій Рахманін 14 березня, 21:00 Tweet Читайте також IN RE «Дзеркало тижня. Україна» №9,14 березня 2014 Аеродром підскоку«Дзеркало тижня. Україна» №9,14 березня 2014 Бабуся померла?«Дзеркало тижня. Україна» №9,14 березня 2014 Схід: кривавий світанок«Дзеркало тижня. Україна» №9,14 березня 2014 По обидва боки однієї країни… «Дзеркало тижня. Україна» №9,14 березня 2014 З приводу ще ненаписаного плану придністр… кримського врегулювання «Дзеркало тижня. Україна» №9,14 березня 2014 Батько брехні «Дзеркало тижня. Україна» №9,14 березня 2014 Затримання Фірташа як “дзвіночок” Кремлю«Дзеркало тижня. Україна» №9,14 березня 2014 Кадри, з якими не вирішать нічого«Дзеркало тижня. Україна» №9,14 березня 2014 Вельмишановний Володимире Павловичу!«Дзеркало тижня. Україна» №9,14 березня 2014 Вето на квоту «Дзеркало тижня. Україна» №9,14 березня 2014 Ситуацію в Україні розглянуть на саміті ЄС 20–21 березня «Дзеркало тижня. Україна» №9,14 березня 2014 СБУ затримала в Херсонській області розвідгрупу ЗС РФ«Дзеркало тижня. Україна» №9,14 березня 2014 Зазирнув на роботу до свого колеги. На робочому столі, поверх роздруківок, фотографій, візитівок, флешок, зламаних ручок та зім’ятих сигаретних пачок, валялася пошарпана книжчина. “Руководство по 7,62-мм пулеметам Калашникова ПК, ПКМ, ПКС, ПКМС, ПКБ, ПКМБ и ПКТ”. Закладка, що стирчала із засмальцьованого букіністичного видання, (глянсовий календарик зі смішливою дівчиною в строкатому віночку) різко дисонувала з похмурою назвою чтива. Поцікавився, розгорнув — “Часть вторая. Приемы и правила стрельбы из пулемета”. “Освіжаю пам’ять, — флегматично пояснив товариш, — я ж був кулеметником…” Він промовив це без ніяковості, пафосу чи виклику. Спокійно й буденно. Як людина, котра просто вирішила відновити знання, що можуть знадобитися найближчим часом. Шкіра, в якій ми вчимося жити Днем раніше, заскочивши до знайомих випити кави, побачив на дивані характерний набір предметів. Ксерокопії документів, акуратно впаковані у водонепроникну плівку, консерви, свічки, два ліхтарики, гірки запальничок та пальчикових батарейок, зарядні пристрої для мобільних, металева кружка, аптечка… Мимоволі підловив себе на думці, що таке специфічне асорті не викликало в мене жодних емоцій. Ніби дивився на плед чи плюшевого ведмедика. “Тривожний” рюкзак?” — риторично запитав я. “Ну…” — кивнув з усмішкою господар, потираючи виколоте на зап’ясті татуювання “In Re”. “Новини є?” — поцікавилася хазяйка. Вона не уточнила, які, не було потреби. В її голосі не бриніла несмілива надія, розпачливий страх, істерична паніка. Слухаючи мене, вона мовчки вкладала в аптечку вікасол, пантенол, кетанов, бинти. Спокійно й буденно. Так само спокійно й буденно її чоловік після роботи, як на роботу, ходив на барикади. Без балаклави й біти, але в купленому втридорога бронику та мотоциклетному шоломі. “Ти віриш, що це відбувається з нами й тепер? Ти віриш у те, що завтра…” Ці кляті запитання я чув десятки разів. Щодня, від одних і тих самих людей. Але віднедавна мені перестали їх ставити. Усвідомлення того, що відбувається, остудило мозок, який кипів […]